І знов дитинство пригадалось:
Голодне, босе, в колючках,
А ще – в образу обертались
Косички русі у смичках...
Згорнувся біль мій у клітину,
Немов батіг мене січе...
Образили давно дитину –
Ще змалку – й досі ще пече.
Голодні дні мої згасали,
Тоді сиріт не берегли...
Ми сині губоньки кусали, –
Бо сироти – це ми були.
Живу постійно під обманом;
Закони, бач, які смішні...?
Написані великим паном,
Чи буде легше? – Мабуть, ні!
Тож знов дитинство пригадалось:
Якого й зовсім не було...
Нас обділили – не дісталось...
З воєнним громом відгуло.
Така то, любі, наша справа...
Нема моєї тут вини, –
Прости мене, моя держава!
Моє дитинство поверни!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158508
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.11.2009
автор: Ninel8