Як побачив промінь сонця ранкову росу,
То відразу закохався у її красу.
Він щоранку на світанку з неба поспішав,
Серед буйних трав зелених кохану шукав.
А знайшовши промінь палко росу цілував.
Лиш одну її кохати навік обійцяв.
Про любов палку і ніжну цілий ліс узнав.
"Ой не пара ви, не пара" - старий сич казав.
Якось вранці ясний промінь до роси спішив.
Між травою красну квітку весняну зустрів.
Зупинився, задивився і теплом своїм
Він вже не росу, а квітку нестримно зігрів.
А роса зійшла й чекала променя свого.
Тихо їй змія шипіла:- "Ти забудь його.
Цього ранку на світанку іншу він кохав."
Що росу смертельно жалить
Мабуть змій не знав.
З того часу як торкнеться промінь до роси,
То кохана йому каже:- "Навіть не проси.
Я твоєю вже не буду". І роса щезає.
Про кохання теплий спомин роса залишає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159092
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.12.2009
автор: Lubov71