Самотня вовчиця по лісу блукає,
У серці її багаття. Горить.
Напевне ніколи вона не пізнає
Солодкої миті. Тремтить.
Вона загубила свою неповторність
І тихо пішла в майбуття.
Лишилась єдиним досягненням гордість,
Але чи врятує ця гордість життя!
Хто б пожалів, та всі насміхались,
Над нею глумились ввесь час.
І серце від кривди лише надривалось,
Вона проклинала долю і нас!
А серце боліло, а серце кричало,
І рвалось на дрібні шматки.
Напевне, стражденне, воно не дізналось
Отруту з чиєї прийняло руки.
Вона була сильна та повна натхнення,
А мить зруйнувала її все життя.
Вона не бажає звичне, буденне,
Тому обирає самотнє виття
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161051
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.12.2009
автор: Ніка Мельник