Спітнілими руками вчепитися у вісь,
Навколо якої обертається моя сутність,
Моя власна Земля, моя особиста недовіра,
І намагатися не дати зробити оберту...
Проте десь на межі,
Десь на найвищій точці напруження,
Змінюючи траекторію свого руху,
Як стій,
Я натикаюся на безмежжя краси,
На саму красу,
І зупиняюся зачарований.
Ви чули! Я зупинився.
Я, молодий, кричу, проте спиняюся.
Ставицький Михайло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1613
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.05.2004
автор: Ставицький Михайло