За вагоном – весна нас вітає журбою
І стає знов на мить та пора, та пора
Пам’ятаєш, з тобою, близькі ми до болю
Проводжали ті ранки і ті вечора...
Пам’ятаєш ту мить, коли в дальню дорогу
Вперше нас провели за поріг, за поріг
Мама й тато з порогу дивились вслід довго
А на вранішню тишу падав сніг...
Я ще світу не знав. Я не бачив лихого
В моїм домі завжди жила доброта
Батька мудра порада. Тихе мамине слово
Брата щира, сердечна простота...
Десь кидало життя, десь мело в круговерті
Обертавсь і дивися далеко туди
Де ті рідні обличчя. Відчинені двері
І дорога, якою вернусь назавжди...
20.08.1987 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161435
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.12.2009
автор: kriwoy