Затихає роман.
Повноводна ріка обміліла.
І потоками з гір не бурлить
По квітучій весні.
Замовчав телефон.
Не балакає слухавка сіра.
Під овальним портретом
У рамці на білій стіні.
Ці останні дзвінки,
Розпорошені речення в часі.
Від натягнутих слів
В німих паузах губиться все.
Ці короткі гудки.
А були ще хвилини в запасі.
Чути слів аргумент.
Уявити знайоме лице.
За словами слова.
І здалося звучали не щиро.
Затуманений зміст .
Про високих матерій бар’єр.
Нерозбірливий текст.
Кожна буква в ряду стоїть криво.
Я римую пишу і читаю,
Допоки не стер.
Буде крик,буде відчай.
Що рветься із мене на волю.
Щось не так,не зумів
Чи злякався різких перемін.
Замовчав телефон.
він не з'єднує більше з тобою
Дивна тиша турбує.
і не будить дзвінок увесь дім.
15.12.09.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161486
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.12.2009
автор: Олексій Тичко