Інколи, просто хочеться вмерти.
Чи заснути, заснути на вік.
А ще краще, все з пам’яті стерти.
Щоб бездумно дивитись на сніг.
Бiлi стіни i бiлi халати.
I розбавлена ліками кров.
Сам себе вже на взмозi впi3нати.
Новий день, нова біль знов i знов.
Може стати осiннiм туманом.
Таким сірим, холодним, в'язким.
Жити в легких блукаючих хмарах.
I ловити в долоні птахів.
Ну а може упасти й лежати.
Край дороги кущем бур’яну.
Без води жовкнути i 3iв'яти.
I упасти в зелену траву.
Може стати сльозою, сльозою.
I тремтіти в дівочих очах.
По обличчі, швидкою рікою.
I на землю стiкти по руках.
Може стати не стриманим словом.
Влi3ти в душу, завдавши Їй біль.
Рознестись по околицях громом.
I осісти на рану, як сіль.
Ну а може, да що тут гадати.
Мое серце, тріпоче, мов птах.
Не цвісти мені i не зів’яти.
I нажаль я літаю, лиш в снах!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162255
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.12.2009
автор: А. С. Похозей