Я знаю, що це правда. Справді вірю.
Але давно посіяна тривога
ще тужить в моїм серці, ще сумує
За всім, чого позбавить ця дорога.
Іще лякає... Може згодом звикну.
Але, як можна звикнути до болю!
Пекучого, їдкого, що стискає
нещасне серце сильною рукою?!
Рука страждань... Усіх вона торкнеться.
Не обминає чаша ця нікого.
Це шлях тернистий, майже непомітний -
Це шлях, що нас веде до Бога...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162380
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.12.2009
автор: Адель Станіславська