Хитається вагон на трухлявих рельсах. Я вдивляюсь в забруднене пилом вікно і ледь сонечко посміхається із-за хмаринки. На станції якийсь дивакуватий чоловік пропонує купити у нього шкарпетки, а поряд жінка обвішана поліетиленовими пакетами з пляшками. Часу для роздумів досить. Беру олівець і пишу віршований спогад очередного фальшивого кохання (вийшло б дуже не погано, як би я вважав себе романтиком чи страждальцем дівочого серця).
Та тут, я відчуваю, що хтось ніби манить мене в атмосферу, таке знайоме відчуття, такий знайомий тихий голос вітру; і так, аж хочеться вирватися з душного вагону, набрати в легені живого повітря, мої очі не можуть надивитись на ці безкраї поля. Потяг проїжджає степи Херсонщини. Ну, як ці місця можна не любити?! Ще живе в цих землях козацький дух, він чекає нащадків-воїнів, щоб передати свою славу новому лицарству. Я відчуваю свою душу тут, так добре бути закоханим в жінку яка скрізь віка несе в мої думи свій спогад, свою волю, свою красу. Я зачарований тобою Україно! Я ніколи не буду одиноким, з тобою я завжди буду повен сили і натхнення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163019
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.12.2009
автор: Еней