Вона ішла по березі крутому...
Ішла вперед. не дивлячись назад.
Куди - ніхто не знав, не мала дому,
Життя перетворилося на яд.
Ступити крок у бік чи зупинитись?
Плигнути в воду чи іти назад?
А може краще буде загубитись
На шляху, де давно немає вад?
Вона ішла... Каміння роздирало
Ті босі ноги. Ну навіщо йти?
Чого тобі в житті забракувало?
Ти повернись, немає там тропи.
Її журба розходилась навколо.
Дивились всі. Немає вороття...
Від неї сонце вдруге вже тікало,
А мріяла лише про забуття.
Навіщо дар, коли його не хочеш?
Нащо Бог дав, за що? Ти не знала...
Навіщо людям голови морочиш?
Бо люблячи не помічаєш зла!
Блакитне море закликало, звало:
"Іди до мене! Ну! Чого ти ждеш?
Ти вже так близько", - звало і чекало,
Бо знало, що вона таки піде.
Але вона на диво всім стояла
На краю кручі, зараз ось впаде.
Коли вона дивилаь вниз, то знала,
Що в морі біль все рівно не мине.
Не кожен має силу зупинитись,
Пройти той шлях, терпер назад йдучи.
Ту біль уже ніколи не забути,
Як важко там на кручі знаючи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163916
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.01.2010
автор: Ая