Живу я розтерзанним життям
В просторі безмежності,
Хочу, немов птаха, в небо злетіти,
Стати для тебе Ангелом там.
А потім з неба поринути
В твоє зневірене життя,
Захищати тебе, охороняти, наставляти,
Щоб не було туги в серці, поневіряння...
Щоб не дійшов до самогубства ти,
Не скалічив від "кохання" своєї душі,
Яке розтинає тебе з середини,
Током б'є, а ти не знаєш, що робити далі.
Мізки розплавлені від питань,
Відповіді просто так не приходять,
Здається краще поринути без відповідей
В ту безмежну даль, обірвавши життя спіраль.
Ні, не роби цього! Я вже іду на допомогу!
Як завжди лечу, бо тобі погано від земного мороку,
Загубився серед таких же скалічених і обпечених,
Зі шрамами в душах і серцях, знівечених.
Не зникай з поля зору, із мого життя, з моєї любові,
Я згорю, попелом стану, припаду до очей,
Щоб не бачив ніколи ти подиху смерті
І тих, без кохання, ночей.
А, хочеш, росою? І змию твої сльози,
І ти побачиш життя, без горя, тільки з любов'ю,
Якої ти до цього ніколи не знав,
Тільки пристрасті жар мав.
Потім все, як завжди зникало,
У полум'ї вогню згорало...
Я вже тут.Встигла.Знову вожуся мій "друг" з тобою,
Ти так думаєш, але не я, бо тебе давно я кохаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164070
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.01.2010
автор: Макієвська Наталія Є.