Це занадто дороге милосердя -
Повертатись до розбитих корит.
Це нечесно писати вірші з пересердя,
Бо ми не мали дітей, у нас був лише кіт.
З власної волі наслідувати львівянина Захера,
До оскомини обжератися Альмадоваром з Аменабаром.
Це так сумно, це забагато, це - дохєра,
Але кваплюся я, бо любов і життя вже минуть незабаром.
Я любив тебе так, як цвіте облітаючи, мак.
Ледь закуту у шепіт, в минуле, в казки Метерлінка.
Із сльозою, як ладан гіркою на смак.
З сумно-гірким було, у різних часах та відмінках.
Що не сталось нічого - нічого у тому нема.
Ні тоді, ні тепер - наче пустка безсоння нічного
Чорна кава, розмова, гриби, після чого зима.
Чорна кава ти і коти, після чого - нічого...
навіяне віршом, прізвище автора якого не маю
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164087
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.01.2010
автор: Latur