Вже надто ясно розумію,
Що вірити, любити я не вмію,
Занадто часто зустрічаю,
Тих, хто уже не піде далі.
Занадто часто засинаю
Під шум в вухах, під стукіт серця.
Й кінця думкам моїм не має,
Немовби хтось у душу вдерся.
Немовби хтось по ній топтався,
Плював у неї, насміявся,
Вона шукає місця й долі,
Щоби заснути у спокої.
Щоби заснути і забути,
На що вона у цьому світі.
ЇЇ слова останні досі чути
Вона – це квітка в пустоцвіті.
Так, та, що спершу тішить око,
А згодом гине й опадає,
І плоду жодного у ній немає,
Й краси тієї жоден не згадає….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164382
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.01.2010
автор: anyuta