Він грав з людьми у хованки. Ховався, щоб його нарешті не помічали. У маршрутці завжди сідав на задні місця, якщо вони були заняті, не сідав у неї. У нього було довге волосся, яким він ховав обличчя. Дотог ж навіть у літку одягав на голову капішон “кодуючи” очі від людей та сонця. Ходив швидко, щоб люди не встигали спостерігати за постатю. Вдягався у темні тони, щоб відобразити серце, іноді у червоне, щоб показати життя. У дома він ховався по кутках від батьків неначе психічно хворий від псевдоліків. Коли хтось із батьків заходив у кімнату він відразу ж з відти виходив. Курив стільки неначе це його остайній день, безмірно “закидався” енергетиками бо вважав що за декілька секунд серце зупинеться без дозаправки.
Одного дня у червні вона знайшла його коли він відбував ще один день у своєму бісовому ПНД. Ви думаєте він один такий?Це тільки на цьому листку їх двоє, а насправді їх безліч, тільки кожен ховається по своєму!
Вони грали з людьми у хованки. Виносьте своїх мерців!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165029
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.01.2010
автор: Claud