Будинок. Безліч кімнат та коридорів. Немає ні вікон ні дверей. Що це?! Це – лабіринт. Тиша, мертва давляча на свідомість тиша. Жах, енергетика жаху. У кімнатах різні предмети: інвалідні каляски, кавалки бляхи від операційних столів, лампи, скальпелі, ляльки, крісла – качалки, уколи, нитки, ліжка, довідки, карточки хворих та бите скло. Обідрані стіни, побита плитка на підлозі, вічно розгойдані лампочки на довгих дротах. Уявили? Та у цих тунелях цілодобово біжить він, тікає від неуникності вічного увязнення лабіринтом.Руки побиті, ноги порізані до кісток, незначна кількість бинтів почервоніли. Як вам обстановка? Жахлива? Хм-м! А він живе там уже ціле своє життя, рухається хоча пульс та дихання відсутні, вони не потрібні йому. Бродить, шукаючи вихід. Він там сам, ніхто не може йому сказати, що з відти немає виходу. Це найхимерніше переплетіння коридорів відносно зорового сприйняття людини.
P. S. Ось що таке скалічена підсвідомість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165031
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.01.2010
автор: Claud