Змітає час пелюстки із стежок,
Стежок мого пахучого життя.
Існує ще незвіданий зв'язок
З минулим, танучим у небуття.
Стрибок у прірву воскрешає крила,
І сон оживлює забуті почуття.
І білий цвіт, який зима відкрила
Спадає в ноги часу, все без вороття.
Зімкнути очі і вдихнути запахи
Кровавих кетягів калини.
І заховати в душу ті скарби,
Які тебе щасливим не зробили.
Є сенс один - пелюстки не збирати,
Бо ти не ворог простору і часу.
Тебе б давно загнали за сталеві ґрати,
Та все ж знайшли ідею кращу!
Ти босим йди по снігових заметах,
І сни малюй зимі із кришталевих літер.
Повір, це краще, ніж в моїх тенетах,
Бо я давно закохана у вітер!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165179
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.01.2010
автор: k-ivanka