- А ти вмієш готувати?
- Готувати вмію, а що?
- Тоді приготуй мені життя ,хочу спробувати його на смак.
Пластикова коробка з рожевою оправою, а в середині прикуте мідними дротикам пластикове тіло . Нічого особливого, проста безмізка лялька. Але люди завжди створюють все по своєму образі і подобі. Загубившись в павутині матеріального ромба, нічого окрім своїх проблем егоїстична особа не бачить.Навколо кожного з нас пластикова коробка. Всі як ляльки на одне лице і з однаковим розміром ноги. Стоїш на вітрині і рахуєш пилинки, що приходять з іншої реалії і осідають на твою оболонку.Твоє тіло не підвладне часу, а мозок навіть не усвідомлює існування чогось іншого окрім свого власного пластикового носа , яким навіть не можна вдихати повітря. Рано чи пізно прийде Щось, і Воно стане твоїм богом, який витягне тебе із коробки і дасть тобі безглузде і'мя. Ласка просимо! Тебе купили. Тепер тобою буде гратися твій бог, Але ти його не будеш відчувати, так само як і плин час,що породжує Нудьгу у голові бога. Тому з часом тебе поставлять на поличку або викинуть чи просто віддадуть новому богові.
Якщо прогризати оболонку, то життя буде на смак як пластик, але це проста підсвідома брехня, якою ми живемо, заради якої пересуваємось із сьогодні в завтра. Замкнуте коло , в якому нема початку,Але є кінець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165196
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.01.2010
автор: Fobia