Не зможу я від скромності сконати.
Пишаються цим всі. І це вважають добре.
І серце так відстукує хоробрее.
А я не чую – не для мене шатии.
Не зможу я сором’язливим зором
Відповідати на привіт пошани.
Тому пробачте, любі громадяни!
Не розумію: тут до чого сором?
Не зможу я, так думаю, кривити
Душею у думках і сподіваннях,
У прагненнях, до речі, у бажаннях!
Тому несіть: люблю цукерки й квіти!
Не зможу я від скромності сконати!
Хто мене любить, має пробачати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165371
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.01.2010
автор: Максименко Л.