Я не звинувачую нікого,
Бо сама обрала цю дорогу,
І сама ножа встромила в серце
Поселивши біль там і тривогу.
Я нікого скривдить не хотіла.
Ви ж мене тоді не зрозуміли...
До моєї щирої любові
Лютою ненавистю скипіли.
Я для вас бездушна і нахабна,
Ница безсоромниця проклята,
Що сім’ю розбила, поламала
В бідної дитини вкрала тата...
Легше осудить , ніж зрозуміти.
Проклясти – простіше, ніж простити.
Легше розіп’яти винну душу,
Ніж її потому воскресити...
Що ж, таке життя, його не зміниш.
Всі ми є частинками цілого.
Кожен з нас хоч раз в житті своєму
Вирушає з болем у дорогу.
Побратим цей вірний і безжальний –
Він карає серце, ранить душу.
Він торкнувся вас – я з ним пліч-о-пліч
Скільки мого віку жити мушу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166259
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.01.2010
автор: Адель Станіславська