Ми вже не обійдемось без душевного стриптизу.
Оголені думки з самого верху до самого низу...
Нечутний шепіт виллється у крик нестримний,
Мені вже наплювати, хто винний, хто невинний.
Я вже не маю сил, прошу тебе постав репризу,
Не можу далі, я роздяглася до самого низу.
Хочеться ще, та вже немає як, немає вже куди,
Якби я вміла собі вчасно говорити : «Йди».
Та ні, я вчасно не піду, почну зривати шкіру,
Кидаючи її в вогонь, як свою тиху, ніжну віру.
Кидаючи в вогонь, немов пісок тобі у твої очі,
Я б сповідалась, говорила б всі довгі літні ночі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166899
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.01.2010
автор: anyuta