Лабораторна робота №1
Очистка мозку
Знову кипить мозок? Так, так, я вже бачу, дивні погляди, та ні, певно їхня відсутність. Мовчання? Так, мовчання… Ні, марення, нескінченний монолог чи риторика, діалогу усе одно не вийде… Хоча… Ні, це безнадійно… Концентрація твоєї свідомості-розчину вже давно перескочила сто відсотків, і думки не в змозі розчинятися, утворюють зависі-емульсії, осади сіро-буро-малинового забарвлення, що часом переливаються і міняють колір, від блакитного – ідилії, до бордового – болю помсти. Деякі з них осідають на дно, а деякі спливають у гору.
Те що спливло варто зібрати і розчинити хлороформом, якщо щось не розчиниться варто викинути його зразу, а усе інше, що не живе, скласти у пробірку, герметично закрити, щоб не окислилось, і залишити до кращих часів.
Що ж, як почуваєшся? Чи досі мариш у снах і читаєш Ірену Карпу? Так? Тоді варто вдатися до фільтрації, пропустити свою свідомість крізь паперовий фільтр – дружню розмову, на крайній випадок можна використати кілька фільтрів різної цупкості, накладаючи їх один на один. Те що лишиться на фільтрах варто уважно розглянути, і за його кольором і консистенцією визначити його потрібність чи непотрібність. Для повної певності закинути його у повний дистилят чийогось мозку і подивитися, що спливе, те викидаємо, оскільки зазвичай воно просто не тоне. Усе інше варто випарити на газовому пальнику у полум’ї важливості, розділити за кольорами і висипати в окремі пронумеровані пробірки.
Варто образно продистилювати мозок, продистилювати всі думки, продистилювати навіть підсвідомість… О, так! Залишивши, прозорий дистилят, розчинник, жаль що лише неорганічних думок… Нехай свідомість пройде перший, другий, третій, «енний» рівень очистки, допоки не відчуєш, що можна лежати в ізольованій від усіх звуків кімнаті, чути лише стукіт свого серця і пульсацію в вухах, і знати що ти можеш заставити себе не думати… Не думати… Не думати ні про що…
Нальоти з стінок і осади з дна дистилятора знову складаємо в пробірки і знову міцно закупорюємо, щоб запобігти їхньому передчасному окисненню… З часом їх можна буде відкривати по одній, або віддавати, як реактиви знайомим чи незнайомим людям, не забувши розчинити водою, щоб запобігти їхній гіпертоксичності, нервопаралітичності та вибухонебезпечності…
Щоб запобігти подальшому засміченню свідомості варто всі ті реагенти, які точно не дадуть продуктів реакції нейтралізувати і видаляти з розчину, заливаючи комусь у мозок, але бажано в середовище хлороформу чи хоча би спирту.
Згодом варто провітрити своє тіло-лабораторію від токсичних і нетоксичних газів, що були побічним продуктом реакцій, поставити на вікно зелений кактус, який буде синтезувати кисень для окиснення речовин у пробірках, які точно будуть періодично відкриватися… Хочеться лише, щоб вони не відкривалися надто часто і надто рідко, просто, щоб все було у свій час…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167271
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.01.2010
автор: anyuta