Ішла у ніч та темна постать
Зникала геть під крики круків
Для пітьми стала рідним гостем
В обіймах марева розлуки...
Що криється в душі таємній?
Навіщо під вуаль сховався страх?
Чому вона іде у платті темнім
І губить по стежках надії прах?
Мовчи... Не говори... І не питай нічого.
Крізь темну ніч вона йде на цвинтар
У руках квіти. Подих вітру злого
Штовхає все туди, де той вівтар...
Там її милий вже чекає наречену
Свою кохану... І вона спішить
Хтось кине в неї камінь мов в приречену
Це зла реальність: її милий спить
Тим вічним сном глибоким. Він помер.
Лишив її саму, це мучить дуже
Вона говорить з ним щодня, як і тепер
А в відповідь лише німа байдужість...
Згадає миті щастя. Усміхнеться...
А потім смуток знов огорне душу
Гірка сльоза обличчям промайнеться
Немовби дощ впаде на грішну сушу....
Лунають в темряві молитви і прохання
І губить вітер квіти, ще живі...
Наповнена трагічним сподіванням
Леліє в серці спогади сумні...
А потім йде поволі до пустого дому
І бачить в снах,що правда ця - брехня
І знову подумки гамує свою втому
Посеред квітня зрубана вишня...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168145
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.01.2010
автор: Галинк@