Ось знову стала Ти на роздоріжжя
А на шляху Твоєму безліч камінців.
Моя країно, зоряна та ніжна!
Невже нема для мук твоїх кінців?
Я знаю, ненько, добре пам'ятаєш
Криваву путь крізь терни до зірок
Тому і зараз несміливо ще ступаєш:
Фатальним може стати кожен крок.
Але ти йдеш. Несеш у серці рану
І щирий жаль за своїми дітьми,
Які тебе покинули так рано:
Пішли у Бабин Яр, під Крути, в Соловки...
В твоїй душі безмежна невимовна туга,
Скорбота сіра й чорний біль:
Була і Перша світова, і Друга,
Глухий Голодомор, німий Чорнобиль.
А що ж тепер? Обрізані вже крила
І зраджують тебе твої ж сини
Катів своїх сама ти породила...
Та, попри болі, ненько, все ж живи!
Я застелю тобі дороги рушниками
І долю вимолю в небес святих...
І золотими вишиті нитками
Повстануть імена загиблих тих.
Повстане Правда і засяє на весь світ
Ти - мучинеця праведна, вдова.
Розквітне нації української цвіт.
О, Батьківщино, земле дорога!
Ось знову стала ти на роздоріжжя
В майбутнє світле робиш крок
Моя країно,зоряна та ніжна!
Із квітів я тобі сплету вінок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169397
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.02.2010
автор: Галинк@