До сьогодні я тобою ще хворіла.
А сьогодні слухала я твої затихаючі останні кроки.
Все. Муки більш не буде. Буде спокій.
Я маю, власне, те, на що і заслужила…
Та чи того сама хотіла?!?
Не знаю. Маю те, що маю. Лише одне:
думки, слова, мрії, бажання, листи, дзвінки…
і все таке облиш. Мене залиш…
Я не вірю, що чомусь немає меж.
Коханню – є - це точно – теж.
Я дякую за час, що присвятив мені, -
Можливо, я не заслужила…
Можливо, я – тобі не мила.
Можливо, ти мені не милий.
Чи наші ангели не зійшлись
в життя човні? –
Судити не мені.
Та як би там не було, пам’ятай:
я та, з якою колись щасливим був,
а чорний вітер прибою з Чорного моря все це здув.
Хоча би в снах серця мого не край…
Благаю.
Надія догорає…
25. 01. 2006 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169738
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.02.2010
автор: dzvinka