Прилетіла печаль, на плече тихо сіла.
Довго-довго зі мною вона говорила.
Запевняла: кохання на світі немає,
Бо воно тільки попіл в душі залишає.
Лиш з"явилось на мить і усе запалило,
А піднятись з руїни у тебе є сила?
Лиш довірилась ти і чатує вже зрада.
Шепотіла: кохання душі не відрада.
Бо воно нібі хмари в небесній блакиті,
Що за вітром мандрують у білому світі.
Бо воно ніби річка мінлива і вільна,
Що у вир свій затягне тебе божевільно.
Бо воно ніби літо, що сонцем зігріє,
І майне за зимою в холодну завію.
З ним як лебідь на крилах летиш в небесах,
Та мисливець підступний чекає в кущах.
Я не вірила їй, я її проганяла,
Бо душа моя чиста кохання жадала.
І прийшло, і зігріло, й мене відродило,
І надію на щастя ізнов запалило.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170095
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.02.2010
автор: swetlaya