Я замикаюсь в люстерку і тьмяною тишею
всі відображення ізсередИни завішую.
Стукаєш в темряву - тріскає, в тріщини стукаєш:
"Досить уже прикидатись поганою сукою!"…
Я перепрошую, любий мій, я перепрошую,
в мене - ні сил, ні сміливості бути хорошою,
бути не сукою, бути і не прикидатися…
Іній міняю на сніг, а копита на ратиці.
В межах досяжності - зона ураження відчаєм.
Ніч мене ранить, лікуючий ранок пригнічує.
Пальцями страху, холодними і заскорузлими
я розірвала усі незав"язані вузлики.
Я почала листуватися просто конвертами.
Знаєш, я певно втомилася бути відвертою.
Я повернула на стежку грунтов(н)ого відступу...
…Стукаєш в темряву і намагаєшся приступом
взяти мою глухоту: " Зрозумій ти, що стежка та -
більше аніж непридатна для "просто повештатись"!
Там же на кожному кроці безвиході вириті!"...
.............................................................................
Я розумію... тому і стараюсь повірити
в тебе... А вийде – то й з сЕбе зніму застереження.
Доки не пізно... Бо в нас навіть вічність обмежена...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170286
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.02.2010
автор: Tara Maa