Лежу серед степу.Трава ріже голе тіло.Вростаю в незайману землю,пускаю в неї своє коріння.Руйную земну кору,а потім магма затікає в мої вени.
Доберусь до ядра і вип'ю з ним келих холодного чорнила.Розцвіту темно-синім квітом , і вітер буде гвалтувати мої пелюстки,але я мовчатиму.Віддамся його пориву,щоб не зламатись і не впасти обличчям в пом'яту безодню.Дочекаюсь ночі і плакатиму з місяцем,який буде просто мовчати і невпинно курити зорі...Моє стебло затерпне від туману.Мені потрібна доза,але сонце не сходить вже двадцять третій день.Кілометри невідомого простору відділяють мене від рою диких комах,що летять по мене.Ще одна вічність і чорно-білі метелики зірвуть мене.Я стану однією з них і коли-небудь подарую тобі залежність від божевілля...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170313
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.02.2010
автор: Fobia