Ти подзвонив, щоб привітати з ювілеєм,
Хоча вважав його для себе чорним днем.
Казав, жалкуєш, що була твоєю,
Чому ж тепер на серці гіркий щем?
На світ дивилася твоїми я очима,
Зрадливим виявився й він, і ти.
Та обірвалась ниточка незрима,
Коли байдуже кинув ти: лети.
І я злетіла: серце обірвалось:
Де буду будувать своє житло?
Та вибору у мене не лишалось,
А серцю невимовно боляче було.
Даремне схаменувся ти: вже пізно.
Рішучий крок зробила я сама
Щодень наказую собі залізно:
Дороги для мене назад тепер нема.
Хіба було тобі знущань замало?
Чому жорстоко серце рвеш моє?
Я мрію лиш, щоб сонце засіяло.
І знаю, що для мене щастя є.
Навіщо знову сиплеш сіль на рану,
Яка вже гоїтись потроху почала?
Ти вільний і знайдеш свою кохану,
І кращу, й розумнішу, аніж я.
Життя іде, минуть печалі днини, будуй з нуля нове життя своє.
Не витрачай коштовнії хвилини, бо лише раз Всевишній їх дає!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170480
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.02.2010
автор: swetlaya