У білій простині кохання,
У закутках свого єства
Я віднайшла якесь страждання
Якесь невидне почуття.
Воно тихенько затаїлось,
Осиротіло від тепла.
І лиш хвилиною зігрілось -
Мого кохання сирота.
Гадала я, що все забула,
Що відцвіли його часи.
Та в меланхолії збагнула,
Які щасливі ми були.
І ось тепер стою і плачу
Тебе чекаю, як дитя,
У білій простині кохання
Плекаю перше почуття!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170787
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.02.2010
автор: Левченко Оля В.