У простір дивиться вікно...
За ним видніються тополі.
Синіє неба полотно
І білий килим снігу в полі.
В прозорій склянці на вікні,
ущерть наповненій водою,
Стояла рожа вся в красі...
Горіла тихо пурпурою.
Червону квітку обрамляло,
промінням сонячним политу,
Зелене листя, що звисало.
Неначе, справді, з оксамиту.
Була троянда ця чарі́вна.
Сама собою милувалась.
Така розкішна, неймовірна.
І дуже гордою здавалась.
Спокійно дихала красуня...
Духмяні пахощі лилися.
Неначе літніх днів відлуння
В кімнаті ніжно розлилися.
А поряд пуп"янки маленькі,
Що зовсім ще не розцвіли.
І стебла їх слабкі, тоненькі
Триматись ледь в воді могли.
Вони справжнісінько, як дітки,
Вдихали пахощі п"янкі
І не помітили, як з квітки
додолу впали пелюстки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171235
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.02.2010
автор: Н-А-Д-І-Я