Тютюновий дим заповзє в очі,
В темряві він тане, мабуть, назавжди.
Це – торішня звичка, вже й позбутись хочу.
Не пускає морок. Ще одну, зажди.
Поглинаю смоли. Захлинаюсь щастям.
Хоч воно й примарне, але яке є.
Сидячи в вікні, може б мені впасти
І побачить плівку – все життя моє.
Попелом осіннім покриваю душу,
Постають примари в темряві димів.
Я цієї ночі помирати мушу:
Допалю й полину в поверхи домів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171507
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.02.2010
автор: З іншого життя.