Вигострені нерви,
сточені слова.
Невагомість духу
у важкому тілі...
І безсоння вперте,
як нічний трамвай,
а слова до руху
липнуть, запітнілі...
Тишею розлився
спокій вищих сфер,
насуває крига.
Вето – порятунку.
Почуття, мов списи,
зламані тепер...
І луною крику
задушило думку –
галасує пам'ять
і здається: мить
розкроїла бутність,
зринула у вічність...
Той акорд останній
в серці ще дзвенить.
Я його на сутність
покладу і вивчу.
Ніч уже світає.
У депо трамвай.
А душа мандрує
стежечками віршів...
Є моє кохання,
тож і я жива.
З ним я гіркотую.
Та без нього – гірше.
www.suveni.ru
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171698
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.02.2010
автор: Оксана Рибась