В той день,коли не зійшло сонце,коли сніг стер мої очі, а вії опали на землю і шелестіли під ногами,
Я несла своє п'яне тіло,
воно кусалось і німіло.
Два рази втікало,
з відчаєм кричало.
Спіймала! Йшла далі ,розбиваючи мильні бульбашки-хмаринки ,що наростали на мертвих деревах .Нарешті на горизонті з'явився мій голубий поштовий ящик.
Всередину своє тіло кидаю
і сама з собою туди пірнаю
та літаю в поштових
просторах кольорових.
Комунікаційна галактика висихає! Нагадування про неоплачений телефонний рахунок, політична газета, а ось знайшла рекламу. Моя невагомість розбивається об паперові зорі. Мене з'їв пустий конверт.
Мені пише головний біль.
Вдихаю перемелену сіль.
Свідомість втрачаю,
дотиком читаю.
Він завжди пише про своє статеве життя, про те, як повільно з насолодою вбиває мене, відгризаючи шматочки мого мозку. Завжди надсилає своє нове фото, описуючи смак фотопаперу, нагадуючи про мою смерть.
Я з свого ящика випала,
свою нову смерть висипала.
на коліна впала
та довго ридала.
Біль посилювався. Роз'їдав картинку перед очима, свої зіниці я загубила десь на дорозі. Вени міняли свій колір, пульс спалив ноти і більше не грав для мене. Голова луснула, і земля стала вологою,вона так жадібно вбирала мою кров після засухи.
Моя шкіра білою була.
Але я й так вже не цвіла.
Істота шлях топтала,
Бо я снігом стала.
Я стала вразливою і часто плачу.Я щоночі помираю,але не пам'ятаю свого життя.Я в іншому тілі і мені тут так холодно,але я не здатна побачити середовище , в якому я тепер,бо я осліпла.Я стала снігом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172114
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.02.2010
автор: Fobia