І не лишилось більше слова,
Бо відданість моя тобі
Така смиренна і раптова,
Як соломина у журбі.
І не лишилось, бо збулося
усе до краплі, до сльози.
Ти не кохав мого волосся,
А я чекала не грози.
І падала, мов тінь на стіни.
Невинна, тиха і німа.
Стояла віра на колінах,
І плакала в кутку пітьма.
Чому, скажи, в прозрінні тому
Ти не звелів мені піти?
От бачиш, не лишилось слова.
Я скам’яніла, як і ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172166
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.02.2010
автор: Журавка