Коли ніч землю огортає
І все стихає навкруги
А серденько з грудей злітає
Над повсякденністю нудьги
Не сплю я зовсім, бо думками
Сплітаю з ниточок душі,
Немов весняними струмками,
Причарування у тиші...
Це дії мрій моїх, зігріті
Вогнем, що груди розрива,
Росою вій моїх омиті
Світанків радісних слова,
То знову в'ється вільний вітер
Зі струн душі, лиш обирай
Рядки бентежних дивних літер,
Немов пісенний водограй!
Кохана, ті думки невинні,
Їх дія крізь нестерпність хмар
Й надалі нестиме невпинно
Тепло моїх душевних чар,
Бо твої губи - присмак меду,
А очі - зіроньки з небес,
До тебе віршами я плину,
Мов до омріяних чудес!
У твоїй посмішці читаю
Садів заквітчаних дива,
Й навіки так тебе кохаю!
Неначе сяйво ті слова,
Вони на риму надихають,
Проникли в наші почуття...
Світає! Ранок набуває
Промінням сонячним життя!
17.02.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172396
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2010
автор: Serg