На зелений театр літа
Осінь спустила завісу дощу.
Душа у лихоманці, болем перегріта,
Не має ні сльозинки для плачу.
Тремтить, блукає в натовпі глухонімих,
Чий розум вже за обрієм давно.
Нема їй місця поміж тих,
Що волю виміняли на овець руно.
Гниють у темряві, за гріх вважають ліхтарі.
Невже для них не буде порятунку?!
Стихає дощ, на небі ні зорі...
Свідомість кличе за лаштунки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173660
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.02.2010
автор: ANONIMka