Дощовитий вечір створює ілюзію пустки. Пахучий пар гарячої кави туманить мозок. Мої думки направленні в невідомість, а неперервний рух стрілки годинника досягає резонансу із ударами серця. Все змішалося все перекрутилося. Свідомість замусолена шлаком безликого дня. Метушня навколо призвела до метушні в собі. Раніше цілком усталена особистість тепер губиться у мінливих відтінках спектру незрозумілого життя. Стіни ідеалів та пріоритетів падають під натиском хвиль часу. Нічого не розумію. А що ж робити? Пливти за течією чи намагатися хоч щось змінити? Але ж ми звичайні солдати в рядах долі. Долі… Звучить як виправдання. А істина де? Де відшукати світло довгоочікуваного вогню справедливості? Де відшукати світло свого я? Справжнього остаточно звільненого від масок незрозумілості та постійних іскор надії? Саме так. Адже свято вірячи у світле майбутнє ми часто відмовляємося бачити реальність лайна яке лежить величезними кучами навколо нас, підноситься над головами та викликає лише відразу. Як би банально це не звучало, але ми всі під його протекторатом. А саме гірше те, що нам всім потрібно іти по цьому лайну. Але у кожного своя порція вонючою буденності. Когось затягує із головою, не даючи можливість зробити вдих життєдайного повітря. А комусь лише п’ятки забруднить та й усе. Звичайно можна і втекти, штучно припинити своє існування по дорогам життя. Показати свою слабість, чи то навпаки силу. А хто дасть відповідь? Свідомо заглядати у обличчя смерті наважиться не кожен, але і штучно припинити своє просування, звільнити свою особистість від роти негараздів теж не вихід. Але хто знає?... Що за божевілля? Куди понесло мої думки? Кава уже давно застигла, а туман у голові погустішав. Відповідей нуль, а варіантів тисячі. Сильно важка загадка для однієї вразливої людини. Це рух по замкнутому колу. Колу негараздів і удач, сліз і сміху. Колу невмирущого запитання і неіснуючої відповіді. Колу надій затоптаних у багно. Колу життя...
Ми всі приречені по колу
Бігати із дня у день
Хоча й валяє з ніг утома
Хоча і дух виходить з жмень
Та вибору ніхто немає
Це шлях яким потрібно йти
Хтось йде а хтось і помирає
Питання в тім де будеш ти
Чи то по краю лиш пройдешся
Чи з шиєю впадеш в лайно
Ти плачеш хтось в цей час сміється
Ти став а хтось стоїть давно
У кожного своя дорога
Та коло в нас лише одне
Й немає в нім твого порогу
Є чисте в нім а є й брудне
І кожен мусить скуштувати
Цю порцію добра і зла
Когось судилося зламати
Когось же витягти з лайна
І знову коло запитання
Хто ми куди весь час йдемо
Із себе душимо зізнання
Але у цей же час спимо
І знову коло споконвіку
Не бачив ще ніхто кінця
Й не бив ніхто його у пику
Бо скрізь розкидані сільця
Йог випробувань жорстоких
Його випробувань важких
Шляхів містичних і широких
Міцних і в той же час крихких
Чудових виглядом таємним
Але в реальності бридких
Комусь сюрпризи в них приємні
Комусь лише одні грудки
Але одне потрібно знати
В любій частині є життя
А бруд не привід помирати
Та й в чистоті теж є сміття
В яку частину коло кине
Її прийми а не втікай
Змінити пробуй свою днину
Міняй живи не помирай
Життя коротке щоб втрачати
Можливість в течію його
У глиб з надією пірнати
Приймати шлях буття свого
..............................................
У світі може бути все
І сльози й сміх і радість в горі
Потрібно перенести це
В життєвому встояти колі(10.12.08)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173986
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.02.2010
автор: Schicksal