* * * *

Був  тихий  вечір  і  п`ятиверхівка,
Там  двоє  тіней  було  видно  на  даху…
Йшов  теплий  літній  дощ,  йшов  мілко-мілко,
Він  обіймав  Її  так  ніжно,  як  малу….

«Невже  підеш?»  «Ні,  полечу  від  тебе!»
«За  що?  Навіщо?»  «Просто  так.  Пробач…»
«Та  я  ж  люблю…»  -    він  шепотів  до  себе.
«Ми  ще  побачимось.  Можливо.  Ти  не  плач!»

Запала  тиша.  Він  не  знав  ,  що  буде.
Вона  також,  Їй  було  все  одно.
Обійми  розімкнулися.  Не  сталось  чуда.
Вона  стрибнула  в  темноту,  аж  на  пекельне  дно.

А  Він  залишився,  залишився,  щоб  жити,
Тут  вибухала  кров  з  артерій,  вен,  судин…
Хтось  думає:  «Залишився  зі  світом…»
Та  ні,  залишився  ОДИН,  лише  ОДИН…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174006
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.02.2010
автор: imlonely