Та скільки можна так?Уже не знаю!
Живу я забаганками душі!
Я помилився що сказав кохаю!
Я помилився крихітко в тобі!
Твій образ буде як і образ інших!
У серці закарбований навік!
І завжди лиш у душах наших грішних!
Ми чуємо ревнивий страшний крик!
А знаєш,не скажу я більше!
Не вимовлю-що жити то є гріх!
Я викладу всю душу в вірші!
Та в ньому вже не буде втіх!
У ньому-лиш є ти прекрасна діво!
У ньому спогади і почуття!
Його читати можна тільки смілим!
Бо інші не повірять в ці слова!
Я знаю що тобі я є не пара!
Тобі потрібен інший а не я!
Для тебе залишився я примарой!
Для мене ж залишилось янголя!
Таке прекрасне і доволі дивне!
Пригріє-й миттю утіка!
Та мовчазне воно й безслівне!
Що сенсу небуття незна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174318
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.02.2010
автор: Стішок