Не знала я, що так буває,
Коли в коханні все згоряє,
Коли ти ще не встиг збагнути,
Що поруч ходять також люди.
І що буває біль шалений,
І що трава, колись зелена,
Віднині стала як прозора,
А в серці зріє тихе горе.
Що тіло невгамовно плаче,
Що очі вже крізь сльози бачать,
І про нестримний біль у грудях.
Але хіба мене осудять?
Коли я в білій простині
Стою й співаю на вікні.
Коли мій світ лишився Бога.
А що для мене ще святого?
Не знала я, що так буває,
Коли кохання в пил стирає
Усе, в що вірила й любила,
А потім одягає крила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174343
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.02.2010
автор: Мари Мари