На столі догорала свічка. Навколо неї лежали розірвані фотографії молодого подружжя і дві охайно одягнені ляльки. В тиші впевнено крокував стукіт годинника.
Серед кімнати, на стільці, стояв чоловік й щосили стримуючи сльози дивився на зав’язану петлю. Обличчя його було худе й до гіркоти жовте. В тремтячій руці він тримав листа якого раптом відпустив. Той легкими коливаннями впав на підлогу.
Чоловік підняв руки, взяв ними петлю, просунув крізь голову й добре затягнув на шиї. Тіло його судомно затремтіло, а солоні сльози хлинули по запалих щоках. Він закрив очі і зціпивши зуби видихнув повітря. Ноги вже хотіли відкинути стільця, як відчуття чиєїсь присутності змусило його подивитися в кімнату.
Жах переповнив душу чоловіка, бо перед ним стояла Смерть і свердлила поглядом чорної безодні. Самогубець від страху похитнувся і ноги зіслизнули з опори. Стілець впав на підлогу, а тіло тріпаючись зависло в повітрі.
Бліде обличчя Смерті пройнялося відтінком гордості і той стоячи як володар над завершенням всього сущого пильно спостерігав за безпорадними рухами самогубця.
Ось вона! Мить переходу в небуття. Жнець замахнувся косою й різнув мотузка.
Чоловік впав на підлогу й швидко звільнивши шию від смертельної петлі вдихнув на повні груди.
Смерть злегка нахилилася до самогубця, невдоволено покивала головою й показала пальцем на годинника. Чоловік з величезним страхом подивився їй в обличчя й побачив в ньому красиву й так знайому його душі дівчину. Вона ніжно посміхнулася й блиснула голубим поглядом.
Самогубець від здивування на секунду закрив очі, щоб пересвідчитись чи це не сон, а коли знов відкрив, то в кімнаті вже нікого не було.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175324
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.03.2010
автор: Астарот