Смачно . У-у-у , травичка смачна ... Хотілося б сказати більше , але куди вже більше ? Смачна . Цього достатньо . Кожен ранок вставати з думкою про цей неймовірний смак , і кожен вечір засинати з надією , що завтра теж можна буде його відчути . Але справжня цінність відшукати особливо навесні чи поосени , серед зім'ятої сірої чи коричневої маси , зелені паростки насолоди . У-у-у ,... чудово .
Знову ранок , пора йти , пастися . А так , мабуть не хочеться підійматися з теплого сінця у своєму рідному курятнику . Рідний курятник . Курка відчувала глибоку любов до і непідробне задоволення від цього місця . Тут вона народилася . Тут вона живе . І тут дасть життя новим поколінням . Файно .
Але навіщо ? - Знати б , навіщо . Скільки про це не думала , все одно ні до чого значного ці думки не довели . Щодня зустрічаючи квочок поважного віку , що вже висиділи не одне покоління молодих і дієвих півнів та курочок , чимдуж далі розумієш , що щось тут не так , дивіться самі . прожили не один десяток місяців , кожен день маючи шанс набути усвідомлення все більш нових значень , займатися ще чимось більшим ніж пастися на траві . А потреб , бажання , знання , стільки ж скільки у молодих , ледь місяць з роду котрим , курей . Так , тут щось точно не так . Вони чудово знають про відкритий світ за межами курятника . Вибратися звідси - не складно . Щоправда , господар буде не в захваті від такого вияву роду , і крила обріже . Але не зрозуміло чому , та коли їм кажеш про те , що є ще щось окрім того , що вони знають , того що тут чи там можна побачити , доторкнутися , посмакувати , є ще щось непоясненне . Щось , що хочеться не просто розділяти фізично , щось величне , те заради чого можна жити , те чому можна поклонятися і що можна прагнути зрозуміти .
Опісля декількох таких роздумів , курка вже не могла любити те , що любила раніше , не могла жити так , як жила раніше . Їй захотілося піти на пошуки чогось більшого за ніщо , але вона не знала чого . Раптово почувся крик господаря "Ту-ту-ту-ту ..." . Усі кури негайно збіглися , включно з тою , котра на зараз палала бажанням до змін . Тікати , лише тікати . За бажання це нескладно ... І вона пірнула у щілину в хвіртці , наче риба у воду після довго стражденного знемагання під пекучим сонцем . Курці пощастило , господар , заклопотаний годуванням , не одразу помітив її зникнення , лише коли почав рахувати зграйку , виявилося , що однієї немає . Але було вже пізно , курка досить далеко втекла , хоч зі страху і бігла , наче за нею хтось женеться .
Раптом почувся плач . Курка не могла не зреагувати на це , і підбігла до щілини у паркані . У дворі стояла дитина років шістьох зі своєю матусею . Дитина плакала , просила , благала матусю виконати її бажання :
Дитина _А-а-а-а , а-а-а-а (плаче) , я хочу ще , ще раз туди сходити ...
Мати _Синку , почекай , наступного місяця ми обов'язково знов туди з'їздимо . Тобі дійсно там так сподобалося ? - Хочеш подивитися мультики ,муль-ти-ки . А ?
Дитина _А-а-а-а ! Я хочу зараз , я хочу знов в країну Аалямб , там добре .
Мати _Ну що ж мені з тобою робити ? ...
Подальша розмова була курці не цікава . Так , їй вже переповідали в курятнику , і господар згадував про міфічну країну Аалямб - як про місце , де так добре , так затишно . Пізніше їй ще не раз чутиметься про край , куди знов і знов хочеться потрапити , про край щастя для всих . Для того , аби остаточно все вирішити потрібен був час . Минуло декілька днів . Перебиваючись дечим на шляху , вона вийшла на пряму дорогу , що йшла вдовж річки , і коли досягла її розтроєння - зрозуміла , що їй потрібно нарешті прийняти рішення , треба визначитися .
Одного вечора , завзята , ініціативна , детально-анімована курка стояла на перехресті двох доріг . Різні думки минали в її голові , та одна її хвилювала набагато більше , аніж інші . І от курка нарешті зважилась сказати собі : "Я знайду її , я обов’язково знайду країну Аалямб , наскільки б неймовірно це не звучало !"
Впродовж наступних років , вона щиро вірила в істинність свого вибору й не разу не піддавала його сумніву . Вона йшла вперед : дізнавалася шлях з підручних джерел , подекуди знавала бідности та горя , годувалася чим могла . Ніколи не шкодуючи про вже минуле , рухалась вона в майбутнє з твердою впевненістю в його швидкоприйдешности . В муках страждаючи кожен день , на свої пошуки не шкодувала вона ані простору , ані часу , ані власних сил . О час , якби його було більше ! Так вона дісталася до останньої сходинки свого шляху . За її спиною був досвід багатьох країв , давнього часу , і довгого слідкування за цим світом . Багато літ пролинуло з тих пір коли вперше вона пообіцяла собі , що досягне мети попри все . І от ворота , за якими криється таїна всього бажання і жадання змученого життя , вже близько . Стоячи перед ними усвідомлюєш , що все на світі має мету , і навіть найнеймовірніші прагнення здійснюються , якщо їх плекати немов сім’я ,оберігаючи від перипетій цього світу , його нищівного холодного подиху і безсуттєвої пустелі гріхів . Це саме він , останній шлях , шлях що приведе до останньої мети . Йдучи ним стаєш все кращим , свідомиш значення і сенс сягання . Крок за кроком , ще трохи , поміж вітру та снігу , у далекій далечіні , ще трохи , і курка дійде до воріт країни Аалямб , міфу що довго у душі таївся вириваючись на волю , кидався на кожну слабку щілину в його запереченні і переміг забуття , переміг невігластво . Та раптом на серці стало холодно , і в очах помарніло , здавалося лиш крок відділяє курку від заспокоєння , від вічного благого життя у щасті та радості , у нескінченній любові ... , але , неспроможна була зробити вона цей крок , крок що змінив би все . Мить , одна коротка мить , але все обернено неначе й не було інакше . Прагнення розуму , таке визначне та далекоглядне , завжди стикається з неможливістю тіла , цієї недосконалої та нищівно мізерної конструкції . І от курка вже лежала на снігу , бліда , зістаріла , без чіткого виразу обличчя , мабуть в останні хвилини думала , чи варто було усе життя , кожну його дорогу хвилину присвячувати пошукам , мандрам , возвеличенню своєї нелегкої мети . Та її вела надія . О , надія , якби не надія , ще років з вісім назад вона б кинула марні тепер і безсуттєві пошуки , все це б закінчилось , і вона могла б прожити життя пасучись посеред трави , смакуючи її зелені паростки , відчуваючи усі блага життя , та ні , вона йшла вперед , йшла не знаючи втоми , жадаючи здійснення того що розривало її з середини . Вона йшла .
НІБИ Й ЕПІЛОГ
Завжди існує щось вище , настільки неосягненне , що мало хто зважується рушити на зустріч тліючому вогнику посеред темряви . Крізь завади простору і невблаганність часу , крізь вічність недосяжності і обтяжливість відповідальностей перед світом , що нас створив та через неймовірний тягар пошуків , нескінченного переходу між тим що можна побачити , почути , до чого можна доторкнутися , до того , що є лише на мить відчутим у частинці свого розуму , те що тінню йде поряд з нами завжди , але щойно ми обертаємось розчиняється у темряві . І ще менше досягає навіть проміжних ділянок цієї високої незнаної ніким по справжньому сутності . Та не все ще втрачено , і інші кури продовжують нелегкі пошуки тієї першої , яка зважилась пообіцяти собі досягнення такої нелегкої мети . Самопожертвенні дослідження кожної курки наближають нас до цілі , і колись ми таки знайдемо ту єдину і неповторну міфічну країну Аалямб .
БОГ ЛЮБИТЬ ТЕБЕ , ЯК ЛЮБИВ ЦЮ КУРКУ .
Пройшло лише кілька хвилин , та для курки це була неначе ціла вічність . Сніг злегка заніс її біле пір’я , і гадалося ніби світ вже забув про неї . Навіть не хотілося вірити , що навіть до найбільш величних з курей , він такий жорстокий . Та раптом щось сталося , і вже не відчувалося більше тяжкості ні у грудях , ні в ногах , ні у голові , було так легко , що здавалось можна піднятися і йти далі . Й вона спробувала ... все , вона знов стала на ноги , та немов би їх не відчувала , вона знов думала про свою мету , та неначе думки її були всім світом і більше не обмежувалися головою , її серце билося як колись , гаряче та активно , та і його наче вже не було .
Поглянувши донизу , вона не вірила в те , що побачила , її тіло , нужденне та забите , зношене і ледь не занесене снігом , лежало на тому місці , де вона стояла , та оцінивши всі думки , усвідомивши важливість шансу наданого їй , вона вирішила йти далі . Крок , той омріяний роками крок . Так легко вона переступила поріг , хоча й чекала цього все своє життя ; не гадала , що зможе так легко . Та щастя окриляло її немов би даруючи вміння літати , якого їй так не вистачало почасти . З тією ж надією йшла вона далі , і вже не було для неї земних перепон . Ані стін , ані дверей вона більше не лякалася .
Пройшовши крізь ворота , вона побачила кімнату , невелику , темну з двома дверима . Зрозумівши , що вони обидві ведуть до наступної кімнати , вона зайшла пройшла крізь одну з них . За дверима була зала , зала повна людей , світла , і простора . Грала музика , люди , сидячи за численними столами були неприховано щасливі . Кожен з них сміявся , радів , говорячи зі своїми сусідами , судячи з усього , дружинами , дітьми , батьками . До них по черзі підходили інші люди , у костюмах і давали у руки дивні картонні книжки , у яких було усього декілька сторінок . З виразу обличчя їх було видно що вони мабуть щось радили . Ті , хто сиділи з охотою обирали щось зі списку в цих книжках , і неначе хотіли , щоб так було завжди .
Усе , тепер вона врятована . Вона досягла своєї мети – світу щастя та радості . Тепер вона нарешті отримала достойну винагороду за вірність своїй ідеї , своєму почуттю , що вело її крізь усі труднощі та випробування життя . Світова таїна , заповітна благодать , вищі знання – неосягненні ідеали , для тих , хто присвятив своє життя простому повторенню життів своїх предків – все це відкрилося для неї , навічно … , … щойно вона переступила поріг воріт Аалямбу .
Та раптом , в залу зі ще однієї двері зайшов дивно-вдягнений чоловік , на ньому були чорні штани , жилетка , та біла сорочка , за ним ще декілька таких самих . у кожного з них була залізна таця у руці , накрита білою серветкою . кожен з них підійшов до випадкового столика , під невимовну радість щасливих очікувачів , ставив тацю на стіл , та знімав з неї серветку , і на кожній з них виявилася ... смажена курка . Серце у курки стало битися так часто , як ніколи , ніколи в житті , люди раділи та посміхалися вибираючи та віддираючи найкращі та найбільш засмажені шматки від тіла з запашною скоринкою . Налякана та шокована , курка вибігла з будівлі . за той час , поки вона там була , стало вже темно , темрява ж її лякала ще більше . Поспішаючи втекти зі свого найбільшого жаху , вона відбігла на , як здавалося їй безпечну відстань . Та озирнувшись побачила напис літерами , що немов би палали у темряві неба: "Вас вітає ресторан "МІФІЧНА КРАЇНА ААЛЯМБ" сьогодні у нас курка .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175478
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.03.2010
автор: Курка Аалямб