Збираються шанувати
Тебе різні добі люди
Ніяк Вони на тім світі, як казав Ти
Тебе не забудуть
Поховали, як бажав Ти
Й кайдани порвали,
Та що потім з того вийшло
На могилі твоїй «квіти в’януть»…
Окропили усе кров’ю
Та й не ворожою кров’ю народу свого
Хай їм грець від того
А коли упились крові
Владой зап’яніли
На шию народу наново
Ярмо начепили
І так сімдесят три роки
По колу нас водили
І шукали – де ж те щастя?
Може загубили?
Так прийшов «час незалежний»
Та що вже із того
Бандюгами вилізають
Тепер нам на чоло.
Ділять владу і портфелі
І усе плюндрують
Україну твою Неньку
На свій лад користують.
А коли на років п’ять
Свобода впала на нас стосом
«мудрий» наш Народ,
Чомусь рішив стать малоросом?
Не встиг паросток свободи
Шар землі пробити
Як все бидло, що без мізків
Вже верзе: «Погано жити!»
Воно не зна ні коріння
Ні звитяг Героїв наших
Тебе згадував поклінно,
Бачте, протокол так каже.
І кричить воно й лякає
Назива усіх ворогами
Прикривається при цьому
Жовтоблакитними знаменами
Не знаю я в якій сім’ї
Ми Тебе згадаєм
Може Вольній, може новій
А може в Московському «краю»?
8.03.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176981
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.03.2010
автор: В`ян Граб