Він жертва долі своєї німої
Він птиця, позбавлена крил навесні
Сидить на вокзалі хлопчик Микола
Й тихесенько плаче в долоньки малі
Він маму чекає й надіється марно
Що прийде рідненька, в обійми візьме
Й життя його стане казкове та гарне,
Без мороку й пилу, щасливе таке...
Та ні, не приходить, покинула долі
Лишила дитя у темнім кутку.
А рученята маленькі і кволі
Тягнуться в небо до Бога в раю.
-На що залишила? Чому не приходиш?,-
Миколка крізь сльози до неба мовля
-Клянусь тобі, мамо, прийди, якщо зможеш
Найкращим у світі, клянусь, буду я.
Жінки, схаменіться, молю вас, рідненькі
Не кидайте діток своїх по землі
Вони вас кохатимуть, батька і неньку,
Любіть і плекайте- ще зовсім малі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177267
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.03.2010
автор: Ольга Піскун