Минає час й міняє все навколо,
А ми йдемо невідано куди.
Ти залишив своє останнє слово
На випадок, що дойдем до мети.
Дивлюсь на нас на фото і в реалі
Й бачу відмінність тут страшну.
Колись сміялись, жили і кохали,
А зараз погибаємо в страху.
Вже солов’ї в душі не заспівають
Й не зацвіте у серденьку весна.
Всі дні щасливі наші пропливають,
Як річка, що народилась з джерела.
Квітка кохання нашого зів’яла,
Лише опала залишилася листва.
Ти скажеш, що це я так підливала,
Що була черства моя вода.
Та глянь на себе, на свої пороки,
На ту безмежну кількість твоїх зрад.
І вивчи ти вже сам свої уроки,
Тоді, можливо, все буде гаразд.
Пробачити я так і не зумію,
Та, знаю, ти не перейматимешся цим.
Кохати я все ще умію,
Та сумніваюсь, що це ти станеш ним.
Слова останні я твої почула,
У відповідь сказала і свої.
З полегшенням я тоді зітхнула,
Коли ми розійшлися назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177285
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.03.2010
автор: Руслана Савка