Що вбиває нашу душу? Що завдає болю і змушує нас плакати? Кому потрібно, щоб зсередини нас розривало на шматки?
... Я дивуюсь, як сльози ще не пробились з очей. Вони так близько, вони затягують мої очі легкою плівкою, яка блищить...блищить болем. Серце стихло, мабуть, боїться мого дивного стану. Немає в світі щирості і добра, скрізь блукають дивні постаті з чорними парасолями і виривають з грудей те найтепліше, найдорожче. Кладуть у чорні пакети - і на сміттєзвалище...а там ще чорніші ворони все розшматують, розтерзають... Тож, чи варто збирати в собі те добро? Ніхто ж не оцінює твого бажання виявити пошану, милість, милосердя...
Тютюновий дим, брудні недопалки і сміття...твоя душа - наче кухня, де ніколи не миють посуду, тебе знудить...
Що ж вбиває нашу душу? Люди??? Ні, їхні вчинки і їхня байдужість...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177516
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.03.2010
автор: k-ivanka