Я бачу знов, як люди молоді,
По парку з дітками гуляють,
А ми з тобою все одні,
Думки ці серце розривають.
Чому це сталося все знами?
Чому не стали ми батьками?
Чому так доля повернулась круто?
Чому все стало так занедбано, забуто?
Напевно, відповідь я знаю!
Хоча від неї я, що раз тікаю!
Ми розміняли віру в почуття й стосунки,
На ті паршиві бумажки й гатунки.
Ми стали злиднями в душі,
Хоч у карманах в нас набито.
Ми стали бідними у серці,
Дорогу почуттям туда, уже закрито.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177565
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.03.2010
автор: Качан Віталій