(сороміцька пісня)
Я читачу
наче бачу
і готовий розказать
про смачненьку
походеньку
років тому з сорок п’ять.
На просторі
світять зорі.
Я гуляю по саду.
Мо' залишу
цюю тишу
і дівчат шукать піду?
Та надія
мене гріє,
і я підтюбцем біжу.
Йдіть подалі
всі печалі –
вже не втримати жагу.
Он дівчата!
Щось казати
починаю здалека –
про погоду
про природу.
Тут морга мені одна.
Випадково
бовкнув слово:
"Хочу!".
А вона:
"Я теж!".
Кралю знято!
Буде свято!
Збудженню немає меж.
Не пихата.
Є і хата.
Прямо в хату ми й пішли.
Ця Жар-Птиця
покориться,
бо я легінь хоч куди!
Взявсь за діло
я не сміло,
бо ще практики не мав.
Думав, може
допоможе
ситуація сама.
В цьому стані
бездоганні –
краще всяких вчителів –
були всюди
її груди.
Й я нарешті осмілів.
Помічаю,
що шукаю
її стегна і живіт,
і єдину ту долину,
яка вабить всенький світ.
Вона мліла
й шепотіла
дивні пристрасні слова ,
її тіло
аж кипіло,
наче в казанку вода,
все щедріше
нас колише –
то наблизить, то штовхне
і хотіло,
і тремтіло,
поглинаючи мене.
І годину,
й цілу днину
вона темпів не збавля.
Їй утома
не відома,
утомився першим я.
Відчуваю,
що згораю –
то кінчав, то починав.
Та невчасно
все погасло –
він упав і я упав.
"Була сила
та вся сплила?"–
зразу сумнів мене взяв.
"Може хворе
оте горе?
І кінець кінцю настав?"
Але мила
похвалила
й заспокоїла мене:
"Ще врожаїв
назбираєш!
Ще не скоро він помре!"
Була прАва
моя пава.
І чичирка, ойо-йой,
знадобилась,
пригодилась,
як і досвід перший той...
Потихеньку
вже й... старенький,
і чичирка вже звиса...
Але, друже,
не байдужа
мені й досі ще краса.
Як побачу
я дівчачу
юну вроду неземну –
і жвавію,
і радію,
і серцеві краплі п’ю.
На просторі
світять зорі.
Я на лавці у саду.
I до чаю
добавляю
грам зо тридцять коньяку.
Я читачу,
наче бачу,
й знову можу розказать
про смачненьку походеньку
років тому з сорок п’ять.
P.S. Прохання не ототожнювати героя вірша з автором. Автор ще ого-го!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177906
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 16.03.2010
автор: Віктор Ох