Ого, війна пройшлася над вкраїною моєю.
Жінок усіх відправили у заслання.
А половина з них вагітною душею
Кричала дуже, на місці полягла
То, навіть не тортури, куди там крові з молоком
Жіночі ніжні груди, що плачуть на землі
А інші плодять, ніби кішки, вони побиті гарпуном.
Забиті болем, страхом на війні
В одній кімнаті їх штук десять,
А, розібравшись, навіть і по півтори,
Купчаться, юрмляться вони за без цін
Вмирають потихеньку, всі їхні руки до гори
Все шепчуть, просять: Боже поможи…
А потім розплодились.
З дітьми тихесенько лежать,
Годують, люблять, навіть ще не роздивились.
Маленьких зразу мусять забирать.
А ті, що так промучилися довго,
Митарства грізні повиносили в собі і на собі.
Промовисто, ковтали сльози
Та, що там рвали коси на горбі.
А та, що за синулею побігла, була розстріляна у мить
Упала мовчки, ніби пальці гризла
Лежала так тихенько у крові.
І ще ви кажете, що жінка не герой,
Що на війні вона була лише повія
То похрестіться люди на собі
І схаменіться на кінець, бо скоро світ весь заболіє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179150
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.03.2010
автор: Анна Черненко