Ніч. Пуста сихівська вулиця... Вздовж неї врядочок стоять ліхтарі, які жалюгідно віддають свіло. Вітер моторошо завиває по кутках... На холодному асфальті видно химерні тіні дерев...
...Цю могильну тишу розбавляють тільки шум моторів машин, які час від часу проїжджають по ледь-освітленій просторій вулиці, ....та гомін п*яних шайок, які додають української "романтики" у весь цей могильний спокій...
У вікнах будинків вже погасли вогники... Людей не видно, ніби вимерли... Тільки Ліка разом з її безсонницею, сидячи при догораючій свічці, думає про них...про людей... Вона уважно вдивляється у нічний світ крізь своє маленьке віконечко...Прислухається до кожного шарудіння,...спостерігає за спокоєм...
Погляд Ліки зупинився на старенькій пані, яка самотньо вигулювала свою собачку...Через декілька секунд, перериваючи думки дівчинки, бабуся разом із своєю підопічною зникли за рогом сусіднього будинку.
Знову тиха пустота...Чути тільки як на даху щось шарудить...дивні звуки...Аж моторошно... Витиснюючи тишу, десь в далині промчався поїзд...Він єдиний, хто зараз може так вільно поїхати далеко далеко...Зникнути з очей тутешніх людей. Ех...як же дівчинка йому заздрить. Їй цікаво: як це бути поїздом? "Хих...кумедні думки..." - сказала Ліка вголос, сама того не помічаючи. Знову погляд у вікно...
По нічній вулиці йшла закохана пара... Як же їм мабуть зараз добре в обіймах одне одного...
По сивому асфальті в черговий раз пробіг розряд холодного вітру, підносячи у дивний танець осіннє листя, яке вже давно поопадало з дерев...У цьому спокої подихи вітру асоціюються з якимсь моторошними закляттями. В очах Ліки загорілись дивні вогники дитячого наївного страху... Знову шурхіт на даху - це шум від крил кажанів...Брр...
Ліка поглянула на страрий настінний годинник...Вже пізно. Дівчинка перевела погляд на ще не догорілий шматочок воскової свічки і з байдужістю дмухнула на жовтий вогник. Тоді, зібравшись зі своїми наївними дитячими думками, пішла до тепленького ліжечка...яке вже чекало, щоб прийняти Ліку у свої пухові обійми.
Нічний світ, що залишився там...за вікном, продовжував своє байдуже існування...
P.S. Ми ніколи не задумуємось, що можна побачити, спостерігаючи за привичною нічною вулицею....уночі, з вікна маленької кімнатки на дев*ятому поверсі старого львівського будинку. Вигляни у своє вікно! Подивися на світ! Це ж так легко...
Віку Ха
03.11.09p.
00:26
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179190
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.03.2010
автор: Віку_Ха